Осінь — час весіль: магія шлюбу

У народних звичаях і прикметах зберігається значна частина язичницької спадщини — традиції цілительства, пісенні й римовані замовляння, використання трав і зілля і, звісно, весільні ритуали. В Україні все це дуже помітно, живе досі, хоча й не завжди зрозуміле самим учасникам ритуалу.

«Українське слово "весілля" походить від назви сонячного свята "въселія", яке відзначалося кожної фази сонцестояння певними ритуалами. Саме до таких ритуалів належали й шлюбні обряди. Святкуючи весняне пробудження, люди самі відчували нестримне бажання кохати, створювати родину й продовжувати рід. Тому й значна більшість весіль відзначалася саме в пору весняного й літнього сонцестояння, менше — осіннього й зимового. Лише після запровадження християнства весілля стали відзначати переважно восени, коли закінчено всі літні роботи й зібрано врожай. Крім того, весняне сонцестояння майже завжди збігається з великим постом, під час якого подружнє життя суворо заборонялося. Таким чином, весілля весняного сонцестояння, які весь час узгоджувалися з циклами природи, поступово перемістилися й були підпорядковані церковному календарю.

Перед весіллям, як правило, відзначають сватання, оглядини й заручини.

Якщо у вас син і ви маєте намір сватати йому за дружину дівчину, яку він покохав, то не брали із собою у свати:

— людей, чиї імена збігаються з іменами членів родини нареченої;

Інакше молоді могли не дожити у спільному шлюбі до старості.

Старостами обирали шанованих літніх людей із «добре підвішеними» язиками, адже від їхнього красномовства часто залежало, піде жених із «гарбузом» чи з рушниками. Хати, де жили дівчата на виданні, яскраво розмальовували — для приїжджих старостів це був чудовий орієнтир.

Під час сватання майбутня наречена в розмови практично не втручалася, але на знак згоди вийти заміж колупала піч, що символізує відлучення від родинного вогнища.

Для сватання обирають парний день. Не сватають у середу й п'ятницю. Коли свати в домі, то всі двері зачиняють і не відчиняють, поки всі весільні питання не будуть вирішені. Сторонній на порозі під час сватання — лихий знак для майбутніх молодят. Якщо хто під час сватання за застіллям поперхнеться або закашляється, то подружжя у сварках житиме. Щоб молодих під час сватання не зурочили, прив'яжіть до ніжки столу червону хустку або ганчірку й скажіть: «Стіл на чотирьох ногах, хата на чотирьох кутах, а наші молоді при мирі й пирогах. В ім'я Отця й Сина й Святого Духа нині й повсякчас і на віки віків. Амінь».

Якщо сватали вашу дочку, а ви відмовили сватам, то про всяк випадок прочитайте це замовляння, коли свати підуть, скажіть: «Ікону жодною порчею не взяти. Не можна в ікони красу відібрати. Так і нашу (ім'я) щоб ніхто ніколи нічим не зурочив. В ім'я Отця й Сина й Святого Духа. Нині й повсякчас і на віки віків. Амінь».

Знаком удалого сватання було ритуальне «зв'язування» або «перев'язування» сватів вишитими рушниками, а хлопця — хусткою. На знак відмови дівчина підносила хлопцеві гарбуза.

Сватання за старих часів відбувалося пізно ввечері або вночі, щоб у разі відмови зберегти його в таємниці.

Посвататися до хлопця могла й дівчина. Траплялося це, коли хлопець її ошукав. Для дівчини ця традиція була порятунком, бо «дати гарбуза» дівчині вважалося неприпустимим. За народною традицією, шлюб міг також урятувати засудженого до смерті. Хоча відомі випадки, коли хлопець, побачивши свою рятівницю, прагнув якнайшвидшої смерті: «Як вести таку до шлюбу, краще на шибениці дати дуба!»

Засватані молоді невдовзі заручалися: обмінювалися каблучками. Відтоді молодий міг ночувати в домі нареченої.

Весілля не грають у сінокіс, у пости, в середу. Якщо весілля відбулося 13-го числа, то шлюб буде нещасливим, а якщо 3, 5, 7, 9 — то щасливим. Удалішими вважаються шлюби, укладені по полудні. Нещастя спіткає молоду пару, яка оголошує про прийдешній шлюб наприкінці одного кварталу року, а вінчається на початку наступного. Хто в травні під вінець піде, той на свою голову маяту знайде. Так кажуть люди, тому відкладіть весілля до іншого, сприятливішого місяця.

У вересні, жовтні й листопаді. Один із найудаліших днів для весілля — це п'ятниця, день Венери, кохання. Давній символ 11-го місячного дня — меч, корона, хребет. День перемоги й безсмертя дуже добрий для вірних (буквально — «міцних») важливих справ. Якщо весілля розтягнеться на два дні, то наступний день: буде субота і його 12-й місячний день — символізує серце (Чаша Грааля), добрий для продовження торжества, давати настанови майбутнім молодятам.

З 28 листопада починається тривалий суворий Різдвяний піст, що триватиме до 6 січня. У цей період не рекомендується влаштовувати гучні гуляння й пишні застілля.

Не можна справляти весілля на позичені гроші, бо тоді молоді будуть у частій нужді й саме подружжя їхнє може виявитися недовговічним.

Першу шпильку в зачіску нареченої має встромляти сестра, якщо вона є (гострі предмети не мають бути в чужих руках), якщо немає — інша родичка. Неприпустимо, щоб хтось украв хоча б одну шпильку. Коли роблять нареченій зачіску, вона має сидіти на стільці, під який поставлено відро з водою, або на діжці з водою, застеленій вивернутим кожухом, — воду потім виливають надворі під плодове дерево, щоб у молодої були діти й достаток. У волосся під фату іноді прикріплюють маленьку голівку часнику від пристріту й порчі. Під фату нікого не можна впускати — коли шнурують корсет ззаду, фата вже пришпилена на голові нареченої й лягає на того, хто стоїть поруч, — цього не має бути, інакше родина розвалиться через розлучницю.

Є прикмета, що нареченій до весілля не можна цілком приміряти весільне вбрання. І дивитися на себе в дзеркало. Насправді це не так, можна приміряти й дивитися в дзеркало скільки завгодно. Але в жодному разі не можна до весілля давати приміряти свою сукню кому б то не було. Фату не можна давати міряти навіть після весілля. Вдруге заміж виходиш — фату вдягати не можна. Фата — вінець нареченої — має стосунок лише до вінчання. Вдруге вінчатися у фаті не можна. До реєстрації в загсі фата стосунку не має. У загс фату можна вдягати хоч десять разів поспіль. Фата — символ чистоти нареченої, не варто витирати об неї ноги, не можна, щоб на неї наступали. Сукня — береже фігуру нареченої до старості, якщо вона її берегтиме, іноді вдягатиме. Якщо сукня взята напрокат — наречена може невдовзі після шлюбу погладшати.

На жаль, останнім часом поширився звичай робити обручки із золота, яке притягує до себе чорну енергію. Насправді обручки мають бути зроблені з найчистішого й найшляхетнішого металу — срібла. Напередодні одруження обручки необхідно очистити й заговорити. Для цього мати жениха має взяти посудину зі святою водою й нашептати на неї такі молитви:

— молитва перед початком будь-якої справи — 3 рази;

— молитва на освячення будь-якої речі — 3 рази;

— молитва після закінчення будь-якої справи — 3 рази.

Після цього треба опустити у воду каблучку жениха й прочитати молитву Миколаю Угоднику (з ім'ям жениха) — 3 рази, потім треба опустити у воду каблучку нареченої й так само прочитати молитву Миколаю Угоднику (з ім'ям нареченої) — 3 рази. 15–20 хвилин каблучки мають полежати у воді, потім мати жениха має їх дістати.

Вимовити замовляння: «На добре життя, на вірну родину. Амінь». І тепер, крім неї, до цих каблучок ніхто не має права торкатися до самого одруження. Якщо ж цю заборону хтось порушив, то процедуру освячення необхідно провести заново.

Звісно, жодне весілля не обходиться без символічних атрибутів. Насамперед — короваю. Рекомендую поцікавитися, де ви замовлятимете коровай, хто його вам пектиме. Його випікають жінки — коровайниці, обов'язково ті, що перебувають у щасливому шлюбі й мають дітей. Раніше пекли його тільки в домі нареченої. Також коровайниць (жінок, які його печуть) має бути непарна кількість. Найчастіше їх сім. Вони співають пісень про щасливе родинне життя, бажаючи того ж і нареченій.

Прикрашали весільний хліб барвінком — символом вічного кохання, і калиною, що символізує здатність жінки до дітонародження. Вдовам і вдівцям, які вступають у другий шлюб, короваїв не випікають.

Весільний кортеж для жениха й нареченої не беруть увесь чорного кольору, як і вороних коней за старих часів не брали (суцільної чорної масті) — погана прикмета.

У весільному кортежі не має бути машини, на якій коли-небудь відвозили мерця. Якщо ж весільний кортеж зустрінеться з похоронною процесією, то в молодих може довго не бути дітей. Треба одразу ж вимовити: «Мертвому мертве, пухом земля, а молодим (імена) щастя на віки, плодючість та прибуток від цього дня. Нехай буде так. Амінь».

Для запобігання порчі женихові й нареченій кладуть у чоботи конопляне й лляне насіння, срібні гроші або приклеюють до туфельки. Під одяг вдягають сіть або щось інше, що має безліч вузлів, у крайньому разі беруть у знахарів різні «обереги», тобто засоби від порчі. Від пристріту молодята мають причепити на себе по шпильці. Так. Але не прості шпильки, а заговорені. І не по одній, а по три штуки на кожного. Шпильки мають кріпитися в затишному місці на одязі, щоб ніхто їх не бачив. Одна — з лівого боку, друга — з правого, третя — на поділ сукні спереду (в нареченої), ззаду на піджаку (в жениха).

Не можна нікому переходити дорогу весільному поїзду, бо це може зробити життя молодят недружним. Якщо той, хто перейшов дорогу, зробив це з незнання, то можливість нещастя слабшає, якщо ж зі злим умислом — то все зло обертається на того, хто перейшов дорогу. Недарма в селах вважається, що дорогу молодятам може перейти тільки відьмак. В усіх інших випадках це вважається сильним негативом. Щойно це станеться, зі злоби чи з незнання, весь поїзд має зупинитися й досвідчена сваха має тієї ж миті вийти з машини вперед і новим віником символічно підмести дорогу. Це розжене чорну енергетику й очистить шлях.

Весільний поїзд не має проїжджати повз кладовище, якщо інакше не можна проїхати, то кортеж проїжджає повз кладовище не дорогою, а стороною, будь там хоч болото чи інше незручне місце. Весільний поїзд має рухатися з усією можливою швидкістю, щоб до весільчан не встигла пристати жодна порча.

Маршрут треба продумати так, щоб він пролягав через 7 мостів, у крайньому разі — через 3. Мости мають сильну очисну дію. Два проїзди тим самим мостом вважаються за один. (Наприклад, якщо той самий міст ви переїхали шість разів, то виходить, що ви подолали три мости.) Парна кількість проїханих мостів веде до невдачі. Парну кількість квітів несуть тільки покійнику, а в усіх інших випадках обов'язковий непарний набір.

Зупинятися для фотографування й покладання квітів можна лише в тих місцях, які оповиті стовідсотковою білою енергією. Наприклад, монументи Вічного вогню. Священні, чисті місця.

Не варто заїжджати в місця, наповнені людськими прокльонами. Це, наприклад, пам'ятники комуністичним діячам. Хтось, звісно, молиться на Леніна, але багато хто й проклинає. Усі ці прокльони невидимою чорною хмарою огортають пам'ятники. І молодятам не варто приїжджати до них, щоб зануритися в цей бруд.

І якщо у вашому місті, припустімо, є традиція возити молодят до давньої скелі, з якої, за легендою, багато років тому стрибнула вниз красуня через нещасливе кохання, то, мабуть, вам буде краще відмовитися від такої поїздки. Жодних нещасть, самогубств, прокльонів тощо.

Існує звичай перегородити дорогу. Це добра традиція. Людям, що перегородли дорогу, свати мають вручити горілку, «шишки», цукерки. Що більше зупинок у дорозі, що більше роздано частувань, то більше похвал на адресу молодих, побажань їм щастя. Якщо на шляху виникла перепона з людей, то в жодному разі не можна об'їжджати її з боків. Інакше замість побажань щастя, успіхів і удачі молодята отримають у спину прокльони. Обов'язок сватів, батьків — стежити, щоб довкола молодих не було жодного злобного, недоброго погляду весь день. Підкуповуйте, усміхайтеся людям, веселіть їх — тільки так можна відігнати від молодят усю чорноту.

Почесне місце на столі біля короваю посідає гільце. Для його виготовлення беруть шикарну гілку плодового або соснового дерева чи невелике деревце й прикрашають її квітами й стрічками, до верхівки кріплять грона калини. Символізує гільце дівочу красу, здоров'я, молодість, цноту. Протягом усього весілля гільце стоїть на столі. Після закінчення весілля дружки зривають із гільця квіти, якими воно прикрашене, щоб так само вдало вийти заміж, а боярині пильно стежать, щоб ніхто не зірвав із верхівки калину. Калину забирає собі наречена, щоб лишатися такою ж молодою, гарною й плодовитою, як калина. Якщо хто й зривав із гільця калину, її слід негайно відібрати й вручити нареченій, а особу цю з весілля проганяли, бо вважали, що вона бажає молодим зла.

Якщо на весіллі б'ється посуд — це на нещастя. Розбитий посуд завжди на нещастя. Щоб зняти негатив від розбитого посуду, треба матері жениха зібрати всі скалки в одну ганчірку й прочитати над нею такі молитви:

— молитва Миколаю Угоднику (з ім'ям жениха й нареченої) — 3 рази;

— ключ: «Скло, фарфор розбивається, на шматки розлітається, жодна біда рабів Божих (імена жениха й нареченої) не торкається. Нині й повсякчас і на віки віків. Амінь».

Після цього згорток зі скалками треба закопати біля якогось ставка, водойми, але не у дворі свого дому. Робити все це треба після весілля.

Сидячи за столом і в екіпажі, молодята не мають спиратися спиною, а триматися прямо, щоб на них не спиралися життєві незгоди. Пряме сидіння свідчить також про належну скромність молодят і шанобливу поведінку в присутності старших.

Під час вручення подарунків сваха й сват беруть металевий піднос (бажано срібний) і обходять із ним усіх гостей за столом. За покладені на піднос гроші гостю обов'язково наливають чарку горілки, коньяку або вина на вибір.

Якщо подарунок не грошовий, а у вигляді предмета, то просто називають подарунок і випивають чарку.

Посад. Складається з кількох частин. Перший посад молодого й молодої здійснюється переважно нарізно, у домі кожного з молодих. Цей обряд символізує шану культу домашнього вогнища, культу предків. Перед посадом кожного з молодих благословляли батьки. Наречену садовили на діжку з водою, вкриту кожухом навиворіт. Розплітали їй коси сестри, брати або всі члени материнського роду по черзі. Потім на голову молодої вдягали вінок із фатою. Цей звичай символізував дівочу чистоту: розплітають косу рідні, а не чужі руки. У деяких районах нареченій, яку вели на посад, дорогу встеляли сувоями полотна.

Другий посад: молодих виводять, подаючи їм у руки гарну головну хустку, і садять на почесному місці перед гостями на вивернутий кожух.

Третій посад — це посад молодої нареченої після шлюбу, що символізував перехід молодої з дівочого стану до стану жінки. На посад запрошували, як правило, маму, брата, старостів, бояр тощо.

Коли весілля в домі, вікна мають бути відчинені.

Після весільного столу весь решту білий і чорний хліб, так званий «весільний», не сушать, а доїдають усією родиною й навіть роздають сусідам рештки пирогів, ситних тощо, щоб молодиця не сохла. Неприпустимо згодувати зайвий хліб свиням.

«Перед молодим несуть гілку дерева, яку називають "гільцем". Мати молодої, одягнена у вивернутий вовною назовні кожух, зустрічає молодих перед порогом із хлібом-сіллю, тримаючи його в руках, укритих кожухом, а весільний хор співає:

«Мати благословляла жениха й обсипала його вівсом, щоб був багатим. Кожен учасник весільного поїзда мав свої обов'язки. Дорогою сторонні хлопці іноді зупиняли весільний поїзд і влаштовували так звану "перейму": ставили стіл із хлібом-сіллю й, зупинивши весільний поїзд, вимагали від молодого викуп. Жених мав пригостити хлопців.

— Сніг і дощ на весільний поїзд — молодим багато жити;

— заметіль на весільний поїзд — молодим небагато жити, заметіль — усе багатство видує;

— кладуть під поріг замки в той час, коли жених із нареченою повертаються з церкви; і коли ті переступлять через незамкнений замок, то одразу його піднімають і замикають, а ключ кидають у річку або криницю, замок закопують під порогом, щоб жили чоловік із дружиною згідно;

— якщо жених із нареченою, повертаючись із церкви, переступлять через поріг, на якому лежить сокира, то вони позбудуться нещасть.

— а якщо молоді повертаються з вінчання, то мають, входячи в дім, переступити через хутро (шубу), щоб вони жили багато;

— приїхавши з церкви, молодих ведуть не через ґанок, а через ворота, щоб жили багато;

— якщо при вході в дім жениха після повернення від вінця молода подивиться в усі кутки, то з усією родиною житиме ладно;

— а якщо при цьому ще промовить: «Киш, овечки, — вовчик на вас!» — то верховодитиме в родині.

Під час весілля існує звичай викупу нареченої.

За столом переговорів збираються, з одного боку, родичі нареченої (бажано молодші брати й сестри), з другого — сват і сваха від жениха. Сам жених стоїть на порозі, наречена в глибині кімнати.

На столі має лежати качалка, якою катають тісто. Дерево, що постійно торкається хліба, згодом починає мати властивість відштовхувати чорну енергію. Тому качалка на столі має бути заслуженою трудівницею, справжньою, саме тією, якою катають тісто. Новій качалці з крамниці на столі не місце. Дуже часто «продавці нареченої», не знаючи, для яких цілей лежить качалка на столі, намагаються жартома бити нею по пальцях сватів. Не варто цього робити. Насправді нею розбивали за старих часів глиняний горщик, у якому варили кашу з пшона (білого проса), найстарші родички нареченої. Так, щоб дно лишилося цілим. Цю кашу роздавали замість грошей або подарунків за наречену всім родичам жениха. Молоді незаміжні дівчата скалки закопували під чоловічим деревом із наговором, щоб вийти заміж, особливо норовили для цих цілей роздобути дно. Згодом обряд спростили, і багато хто не знає, для чого качалка під час викупу нареченої.

Узагалі майже всі предмети з весільної церемонії мають своє особливе значення. Здебільшого їхнє завдання — відведення лихого ока. По суті — це захисні амулети. Тому не варто гратися, жартувати з такими речами, як качалка, весільний пиріг, обручки, посуд.

Крім молодших родичів нареченої, викуп від жениха може вимагати ще одна людина — її найближча подруга, обов'язково незаміжня. Заміжнім подругам викуп платити не можна — вони заберуть шматочок щастя від нареченої.

Після закінчення весільного обіду відзначався обряд покриття голови нареченої, що символізував її перехід до жіночої громади. Перед від'їздом молодої в дім жениха здійснювався ритуальний трикратний обхід діжки, засланої рушником із хлібом-сіллю. Мати виводила з двору коней, благословляла дочку, давала їй хліб, курку. Перед двором жениха весільний поїзд переводили через ритуальне вогнище, на півдні переливали водою. Ці звичаї — данина давній магії, що символізувала очищення вогнем і водою.

Після цілої низки церемоній молодих готували до шлюбної ночі. Наречену вдягали в нову сорочку, свахи стелили постіль, дружки або старший боярин стояли біля кімнати, де спатимуть молоді. Вранці свахи оглядали сорочки й постіль молодих. Якщо дівчина виявилася чесною, то свято не знало меж, присутні скакали по столах, лавках, кричали й співали. Матері дівчини посилали подарунки й звістку про щасливе завершення шлюбної ночі, дякували за дочку. Якщо ж дівчина виявлялася нечесною, свято припинялося й починалися пісні, що ганьбили рід молодої. Іноді на батьків дівчини вдягали солом'яні хомути, на цьому весілля й закінчувалося.

Коли ж весілля закінчувалося щасливо, на ранок запрошувалися батьки дівчини до рідні молодого. Тут знову починався бенкет, обдаровування молодих, що супроводжувалося піснями. У понеділок також відзначався ритуал очищення водою, який пізніше змінився принесенням молодою води з криниці й умиванням молодих і всіх гостей. Цього дня було багато веселощів із переодяганням, співали жартівливі пісні.

Коли молодята вперше лишаться у своїй кімнаті вдвох, то один із них, мабуть, почне якусь розмову, і хто перший почне говорити в цей час, той неодмінно буде все життя першим же й заговорювати зі своєю половиною. Знаючі це намагаються один одного перемовчати. Або вдаються до таких способів, за яких один із них неодмінно заговорить.

Молодятам під перину кладуть житню солому, щоб у їхньому господарстві завжди був достаток.

Щойно молода засне в першу шлюбну ніч, молодий зобов'язаний розв'язати всі поясні вузли своєї дружини й розстебнути комір її сорочки, щоб згодом вона легко народжувала дітей. Переважала червона символіка: пояси, стрічки, червоні хустки або запаска молодої, навіть горілку підфарбовували червоним соком. Усе мало символізувати народження родини. Того ж дня ділили коровай. У вівторок відзначалися гуляння, коли люди переодягалися. Святкували далі винятково дорослі, діти й молодь не брали участі в цих розвагах.

Якщо на весіллі буде сварка, то молодята житимуть недружно.

Прощаючись із молодими наприкінці весільного святкування, необхідно їм побажати: «З Богом жити!», щоб життя в них було ладне й згодливе.