Самайн: листопадові святки, шабаш відьом

День мертвих — листопадові святки в Київській Русі. Іноді його також називають Самайн або Хелловін, новий рік за місячним календарем, свято збору врожаю — це найголовніше свято відьом, шабаш. Сучасний відповідник свята — День усіх святих.

Дата — переддень листопада. Коли сонце опиниться в десятому градусі Скорпіона, зазвичай припадає на проміжок між тридцятим жовтня й другим листопада.

Пік енергетичного підйому — остання повня, «Мисливський місяць», перед першим листопада.

Сучасний відповідник — День усіх святих, Halloween. Інші назви свята — свято Помони, День яблук, Свято смерті, листопадові святки в Київській Русі.

Боги-покровителі свята — богиня Геката, Медея, Гвін ап Нудд, Самхан, Керрідвен.

Визначення свята — проміжне, темне, чоловіче.

Звичаї — запалювання багать, «яблучні ігри», страхітливі костюми, заклинання вогню, жарти, різьблені гарбузи, магічні ритуали Великої Сили, обпалювання каменів.

Символи — фотографії померлих, гарбузи, обмолочені снопи злакових, Сатурн, отруйні трави, черепи, чорні коти й відьми, страх, благоговіння, бубон, гранат, горіхи, жолуді.

Священна їжа — яблука, червоне м’ясо (яловичина, баранина), червоне вино (абсент), коренеплоди, виткі овочі (гарбузи, горох, боби, турнепс, пастернак тощо).

Пахощі — полин, паслін, коноплі, палаючі гілки яблуні.

Священна рослина — полин, чортополох, хризантема, рокитник, шавлія, листя дуба.

Шабаш відзначається в ніч із тридцять першого жовтня на перше листопада, а його кульмінаційна точка припадає на північ.

Самхейн відрізняється від того, що нині називають «Хелловіном» і святкують у клубах. Символіка свята така, що якщо радість — то спокійна, якщо знання — то приховане, якщо краса — то унікальна для цього часу. У ніч Самхейна Рогатий Бог засинає в обіймах Богині й покидає цей світ, лишаючи світ у тиші майже на два місяці.

Ми оплакуємо Бога, цінуючи його дари, щедро роздані нам цього року, його уроки. Варто подякувати богам за силу, яку вони дали нам, щоб прожити рік, що минає. Цей час — не траур, це час внутрішнього спокою, внутрішньої тиші.

Тільки в цьому стані можна підняти завісу між світами. Ми можемо покликати тих, хто був нам дорогий і покинув нас. Часто з наближенням Самхейна нас самих починають кликати з того боку. Ми відчуваємо потребу згадувати близьких, тих, кого немає з нами.

Ми гостро тужимо за власними слідами на шляху минулих втілень і вирушаємо в ніч Самхейна в подорожі часом, щоб згадати самих себе.

Його символами є гарбуз із запаленою всередині свічкою. Гарбуз уособлює голову Благословенного духа.

З городів уже зібрано весь урожай, і пора спалити засохлі гілки рослин. Зазвичай цього дня вживали картоплю, червоне вино, червоне м’ясо, моркву, гарбуз, яблука.

У цей час завіса між світами стає такою тонкою, що маги й надприродні істоти можуть без проблем переходити з одного світу в інший.

Ніч духів — це ніч, з якої витікає остання крапля часу, за якою не приходить день. Але сам звук струни, що обривається, лопається, яка співала весь попередній рік, — ось що лунає в ніч цього шабашу.

Ми слухаємо тишу іншого світу цієї ночі. І проводимо її на самоті й у роздумах про мертвих.

Рід. Зовсім необов’язково вважати, що це означає тільки померлих родичів, — це всі ті, хто мешкає по той бік межі цього часу-простору. Цього разу їх можна побачити й говорити з ними.

Цього дня обов’язково треба було приносити дари й жертви померлим, бо вважалося, що коли цього не зробити, то вони перетнуть межу між світом живих і світом мертвих і почнуть сіяти зло.

Такий зв’язок зі світом мертвих пов’язаний із тим, що з початком листопада наставав найтяжчий час для людини — зима, природа ніби помирала.

Також цієї ночі відбувалося так зване Дике полювання — небезпечне магічне випробування, під час якого маг вступає в змагання зі стихійними духами. Якщо він програє — то розплатиться власним життям, але якщо виграє — то, як завжди, отримає, як завжди, неабиякі здібності й таємні знання. На таке випробування наважуються не всі маги, бо вважають його дуже небезпечним.

Міфи Європи одностайно твердять, що в ніч на перше листопада (або близько того) світом проноситься велика й похмура процесія. Чимало написано про Дике полювання — і легенд, і переказів. Але це той самий вогняний дракон і змій Горинич на Русі.

Загальна назва — Дике полювання — трапляється скрізь: Wild Hunt, Die Wilde Jagd, Wilde Heer, але є й безліч місцевих та/або пізніших назв, наприклад валлійська Cŵn Annwn (пси Аннона), Іродове полювання, Каїнове полювання, гончаки Гавриїла, Асгардрейя (Аскерейя) тощо. У кожній місцевості, де трапляється ця легенда, вона так чи інакше трансформувалася, пристосовуючись до місцевих вірувань, і нюансів в описі Дикого полювання безліч. Спочатку Дике полювання — зграя собак білого кольору з червоними вухами (характерні кольори тварин потойбічного світу, напр. білі червоноухі корови, що дають дуже густе й пінне молоко, — один із традиційних об’єктів суперечок людей та ельфів, пізні ірландські, валлійські та шотландські легенди). Ці пси є провідниками з верхнього світу (albio) до нижнього (dumno). Звідси Альбіон. Належать правителю Аннуїна Арауну. Отже, ватажком Дикого полювання можна назвати саме Арауна.

Дике полювання можна спостерігати будь-коли. Але найчастіше воно з’являється в дні Безчасся, проміжних, межових станів. Найяскравіший приклад — перша повня після Самайна. Кінець року, але ще не початок нового, рівнодення, місяць уже не прибуває, але ще не спадає. Ще один приклад — Бельтан. В інші дні найсприятливіший час — сутінки. Межа між світами мертвих і живих стає зовсім тонкою, і переходи можуть статися навіть попри волю самих людей чи духів. Іноді уві сні.

Існують ще кілька менш істотних трактувань Дикого полювання. Вважається, що друїди, які знали моменти, найсприятливіші для появи Дикого полювання, викликали його свідомо. Для цього використовувалися спеціальні ритуали й настій кореня мандрагори. Як правило, це робилося в першу повню після Самхейна. Викликавши Дике полювання, вони вступали з ним у певний ситуаційно-логічний поєдинок. Якщо друїд лишався живий, то він посідав вище становище в жрецькій ієрархії, а також отримував додаткову магічну можливість контакту з царством мертвих.

У Дикого полювання описано безліч ватажків, і чоловіків, і жінок. У деяких описах Дикого полювання прямо чи опосередковано вказується, що веде його Бог, в інших описах ватажок Дикого полювання — людина, точніше, колишня людина. Кавалькада примар-мисливців на конях і з собаками.

«Дике полювання» веде також своє походження з норвезької й тевтонської міфології. Бурхливими ночами бог Одін на чолі вершників скаче небом зі зграєю гавкаючих собак. Його почет носиться землею, бенкетує й розкидає сміття. Той, хто на своє нещастя зустрінеться з ними, негайно вирушить до іншої країни. А хто здуру заговорить із ними, приречений на смерть.

У сказаннях північної Німеччини їхній ватажок — жінка Хольда (Хольде, Хульда, Холле й Хольте) — богиня домашнього вогнища й материнства. У південній Німеччині її традиційно називають Берта (Берхта, Перхта), під цим ім’ям відома норвезька богиня Фрігг. Берта значить «сяюча». Вона пов’язана з місяцем і стереже душі нехрещених дітей. Зв’язок Берти з місяцем призвів до ототожнення її з Діаною, римською богинею місяця, тож на чолі Дикого полювання може бути й Діана. Її нічний дозор карає ледачих і порочних, але якщо перед дверима лишити їжу, то вони її з’їдять, а потім вона знову з’явиться, перш ніж вони рушать далі.

Після Реформації й скасування протестантами чистилища Дике полювання стало долею нехрещених померлих, особливо дітей. Нехрещених не можна було ховати в освяченій землі, їх ховали в північній частині церковної огорожі, де, як вважалося, вони лишалися під землею. Вони ставали забавкою для собак Дикого полювання, які гнали їх до пекла.

Дике полювання існує й в англійських сказаннях. У них процесію очолює Генрі Мисливець або попросту диявол.

У міру поширення християнства язичницькі боги були знижені до рівня демонів і диявола. За часів полювання на відьом у середні віки й добу Відродження вважалося, що до почту Дикого полювання входять не тільки духи мертвих, а й відьми, і що очолює його Геката, грецька богиня темного боку місяця, покровителька відьом.

Корнволлський варіант Дикого полювання — собаки Денді Диявола, які мчать по землі чи над землею й полюють на душі людей.

У документах дванадцятого століття говориться, що мисливців числом двадцять-тридцять, що вони верхи на чорних конях і чорних оленях. Із ними чорні собаки з жахливими блискучими очима. Від Полісся до Самхейна в Англії всю ніч чують ченці звуки полювання — гавкають собаки, сурмлять мисливські роги.

Останні повідомлення про Дике полювання належать до сорокових років двадцятого століття — воно проносилося просторами Самхейна напередодні кожного церковного свята. Свідкам рекомендувалося впасти ниць на землю й читати молитви, щоб урятувати свої душі від пащі пекельних собак.

Тридцять першого жовтня — день, коли грань між живими й мертвими тоншає. У цей час сонячний бог помирає й починається правління світом володаря смерті — повелителя зими. Коли він проходить зі світу мертвих у світ живих, між світами з’являється пролом, через який померлі приходять до живих навідати їх. Сили темряви також потрапляють у наш світ, і щоб вони разом із душами ворогів не впізнали людей і не заподіяли їм шкоди, люди вбираються в страшні маски.

Точніше, це відбувається не в одну секунду, а триває протягом тижня.

Ніч повні називалася в кельтів Ніччю Дикого полювання. Вони описували її так: «Цієї ночі з’являється на коні вершник зі Скляного острова зі своєю моторошною зграєю мисливських псів, а перед ним воїнство пекла……».

Найкращий ритуал на Хелловін у повню — ритуал «Дикого полювання» в лісі. Це буде поєдинок у лісі із силами природи. Якщо людина переможе в нічному лісі — територія, на якій вона змагалася, відійде їй у користування до кінця життя. Якщо переможуть сили природи й людина лишиться жива, то вона служитиме їм до кінця свого життя.

Точка, до якої треба дістатися, щоб вважати ритуал завершеним;

Час, який відводиться на ритуал (від шістдесяти хвилин до ранку).

За три дні до проведення ритуалу вам належить приходити на місце, звідки почнеться ритуал, і, розпалюючи багаття, приносити жертву духам природи.

За цей час ви маєте встановити контакт із духами й визначити умови проведення ритуалу. Можливо, духи попросять якусь специфічну жертву.

Не рекомендується використовувати жертвоприношення тварин чи жертви, пов’язані з кров’ю. Використовуйте замість крові червоне вино. У призначений день ближче до півночі розпаліть багаття й спаліть трохи полину. Тієї миті, як вона прогорить, починайте бігти нічним лісом до заданої точки фінішу. Якщо ритуал іде як належить, ви відчуєте, що біжите не самі, а вас супроводжує дух природи, викликаний вами на змагання. Маг може викликати сутність тільки свого рівня, тому не розраховуйте на поєдинок із монстром, якого ви не зможете подолати. Маг може взагалі не йти в ліс, а бігти віртуально в астралі.